Ексудат і транссудат: яка різниця, характерні особливості і коли зустрічається

Вихід рідкої частини і частково формених елементів крові крізь судинну стінку в тканину називають ексудацією.

Нагромадження рідини в плевральній, перитонеальній, синові­альних і міжтканинних порожнинах підшкірної жирової клітко­вини та в усіх тканинах призводить до утворення набряків.

Поняття ексудат і транссудат

Рідину набряків залежно від її складу і походження поділяють на ексудати і транссудати.

Випітну рідину, яка утворилася в процесі фільтрації, із вмістом білка до 3 % і бідну на клітинні елементи, називають транссу­датом.

Рідину, яка виходить із судин у тканини при запаленні, нази­вають ексудатом, або запальним випотом. У ньому більше, ніж у транссудатах, білка (5—8 %), є формені елементи (лейкоцити, рідше — еритроцити і тромбоцити), тканинні клітини та продукти їх розпаду.

Серед факторів, які сприяють утворенню ексудатів, значну роль відіграє підвищена проникність капілярів, що є наслідком пато­логічних нервово-трофічних впливів та біохімічних факторів (тка­нинного ацидозу, гістаміну, деяких нуклеозидів і нуклеотидів, се­ротоніну, глобулінового фактора, поліпептидів і транспорту елек­тролітів).

Транссудати з'являються при порушеннях кровообігу (серце­во-судинна декомпенсація), підвищенні тиску крові та при додат­кових впливах низки факторів (забій, перегрівання, патологія ни­рок — нефрит і нефроз, аліментарна дистрофія, кахексія).

Набряки (транссудати) можуть також виникати при отруєннях ураном, парафенілдіаміном, срібла нітратом (набряк легенів), розчинами йоду. При цьому рідина набряків може набувати власти­востей ексудатів.

Основні показники ексудатів і транссудатів

Показник	Ексудати	Транссудати
Питома густина	понад 1015	1005 —10015
Білок, г/л	понад 30	5 — 10
Співвідношення альбуміни/глобуліни	0,5—2	2,5-4
Проба Рівальта	+	-
Прозорість	мутні (крім серозних)	+
Лейкоцити	велика кількість	до 15 у полі зору
Бактерії	велика кількість	відсутні або поодинокі

Набряки можуть розвиватися при ураженнях нервової систе­ми. Подразнення язикового нерва призводить до набряку язика, так званого набряку Квінке (алергійна природа).

Типи ексудатів

Ексудати за їх властивостями поділяють на три групи.

Перша група — серозні, прозорі, з низькою відносною густи­ною (1,015—1,02) рідини, які містять 3—6 % білка і незначну кількість клітинних елементів (поліморфноядерні лейкоцити, гістіоцити). їх виявляють при запаленні серозних оболонок (сероз­ний плеврит, перитоніт, перикардит тощо).

Друга група — геморагічні — ексудати рожевого або рожево-червоного забарвлення (наявність еритроцитів). Утворюються ча­сто при запаленнях туберкульозного походження (плеврити, пери­тоніти, перикардити), при сибірці, чумі.

Третя група — гнійні ексудати, які містять значну кількість білка та лейкоцитів, переважно нейтрофілів. Гнійні ексудати ви­никають під впливом стафілококів, стрептококів, гонококів, менін­гококів, тифозної та синьогнійної паличок. Нагноєння можуть утворюватись під дією скипидару, кротонового масла, бойових от­руйних речовин. У гної міститься значна кількість продуктів тка­нинного розпаду: поліпептидів, амінокислот, ферментів (протеолі­тичні). Гній збирається в закритій порожнині, утворюючи емпіє­ми плевральної порожнини, суглобів, жовчного міхура, ниркових мисок. Порожнини, які утворилися в процесі запального змертвін­ня та руйнування тканин (абсцеси), також наповнюються гноєм. Гній може проникнути в пухку клітковину (підшкірну, м'язову» підслизову, міжорганну), утворюючи флегмони.

В ексудатах і транссудатах виявляють гормони, вітаміни та ферменти.

Плевральну рідину одержують шляхом проколу плеври лише при плевритах (нагромадження рідини в порожнині плеври). Вона має ексудативний чи транссудативний характер. При свіжих трав­мах у плевральній порожнині може збиратися кров. Як виняток у плевральній тканині виявляють ехінококові кісти, коли вони про­риваються в порожнину, а також хільозну рідину при розриві мо­лочної протоки.

Транссудати плевральної порожнини (утворюються при пору­шеннях кровообігу, кахексії, нефрозі та нефриті) прозорі, іноді майже безбарвні, але здебільшого мають жовтуватий відтінок (гу­стина — 1,002—1,015). Вміст білка не перевищує 3 %, відношен­ня вмісту альбумінів до вмісту глобулінів становить 2,5—4,3. Вміст глюкози — близько 100 мг%, концентрація сечовини та залишко­вого азоту наближається до їх рівня в плазмі крові. При тривалому перебуванні в порожнині внаслідок подразнення плеври транссу­дати можуть набути властивостей ексудатів.

Ексудати супроводжують плеврити різної етіології — серозні, серозно-гнійні, гнійні, геморагічні.

За зовнішніми ознаками серозні ексудати можуть і не відрізня­тися від транссудатів: вони прозорі, з жовтуватим відтінком, без запаху (густина — 1,01—1,023). Вміст білків — 2,5—7 %, відно­шення вмісту альбумінів до вмісту глобулінів — 0,5—2. У разі три­валого відстоювання в них утворюється згусток фібрину. Вміст клітин незначний.

Кількість загального азоту в ексудатах збільшується за раху­нок азоту білків, оскільки в інших його фракціях (як і рівень хло­ридів) його вміст може бути нижчим, ніж у транссудатах.

У людей літнього віку, особливо при кахексії та аліментарній дистрофії, густина ексудатів може бути низькою. Визначають неве­лику кількість білка, амінокислот і глюкози. Частіше спостеріга­ють серозний плеврит туберкульозної етіології, рідше ревматичний.

Значні домішки лейкоцитів, підвищення вмісту білка і про­дуктів розпаду тканин роблять ексудат мутним, в'язким, він набу­ває серозно-гнійного і гнійного характеру. Гнійні ексудати мають жовто-сірий колір із зеленим відтінком, густу консистенцію. Спостерігають при кокових та інших ураженнях плеври.

Гнильні ексудати трапляються рідко, містять залишки тканин, які розпалися. Вони сіро-зеленого, а іноді й буруватого кольору, можуть мати дуже неприємний запах (запах індолу, скатолу, креазолу, фенолу, сірководню та інших продуктів, які утворилися в процесі гниття).

Гнильний ексудат містить у 2—3 рази більше загального азоту і в 1,5—2 рази більше азоту білків, ніж серозний. Вміст загального азо­ту збільшується за рахунок продуктів розкладу та гниття білків. Кількість глюкози може зменшуватись. Мінеральні речовини (каль­цій) у великих концентраціях зустрічаються при гнильних плевритах.

У гнильному ексудаті містяться кристали холестерину, жирні кислоти та велика кількість різних бактерій.

Гнильні ексудати утворюються внаслідок розриву каверни ле­гені в плевральну порожнину, при проникних інфікованих пора­неннях грудної клітки, іноді при злоякісних новоутвореннях.

Кров у великій кількості надає ексудатам червоного забарвлен­ня, позбавляє їх прозорості. Домішки крові у гнійних ексудатах забарвлюють їх у червоно-бурий колір різної інтенсивності.

Геморагічні ексудати спостерігають при геморагічних діатезах, цинзі, гострому лейкозі, рідше — при туберкульозі та злоякісних новоутвореннях, а також при плевритах, що ускладнюють інфаркт легенів.

При травматичних плевритах у порожнинах плеври може зби­ратися велика кількість крові, яка не згортається.

Щоб відрізнити кров від геморагічного ексудату, використову­ють пробу Петрова: після додавання дистильованої води кров дає гемоліз — лакова кров (прозора рідина, забарвлена в червоний колір), а за наявності гною рідина непрозора. Для диференціації вивчають також співвідношення осаду і формених елементів. Біохімічні методи диференціації ще не розроблені.

Молочний колір плевральної рідини буває при прориві в плев­ральну порожнину лімфи грудної або інших лімфатичних судин (хілоторакс). Це зумовлюється емульсією жиру, яка може розшаро­вуватися при відстоюванні. Жир розчиняється, коли додають ефір.

При ракових, іноді туберкульозних ураженнях плеври спосте­рігають молокоподібні ексудати. Вони, крім крапельок жиру, містять жироперероджені клітини. Молочний відтінок плевраль­на рідина нерідко має при ліпоїдному нефрозі.

Застарілі, осумковані ексудати можуть опалесціювати внаслідок випадання в осад кристалів холестерину. Домішки жовчі у плев­ральній рідині спостерігають при жовтяницях, норицях, які сполу­чають плевральну порожнину з жовчними протоками (травми).

Асцитична рідина. У черевній порожнині можуть нагромаджуватися транссудати й ексудати. Прозора, майже безбарвна або ледь жовтувата рідина характерна для транссудатів. Вона містить 0,3— і %, іноді 3 % білків і утворюється при цирозі печінки та серцево-судинній недостатності. Значний вміст білків у серозних ексуда­тах, які можуть мати такий самий вигляд, як і транссудати. Гній надає рідині жовтувато-сірого кольору, робить її мутною з високим вмістом загального азоту (за рахунок підвищення рівня азоту білків і частково небілкового азоту).

Домішка крові при ракових перитонітах (зрідка туберкульоз­них), травмах робить асцитичну рідину непрозорою, забарвлює її в рожево-червоний колір.

Цироз печінки, геморагічний діатез теж можуть супроводжу­ватися появою крові в асцитичній рідині.

Темно-коричневу рідину черевної порожнини іноді одержують при меланосаркомах унаслідок гіперпродукції меланінів.

Хільозний асцит спостерігають при травмах лімфатичних су­дин. Характерною його особливістю є розчинність жиру з про­світленням розчину.

Псевдохільозний асцит зумовлений наявністю жироперероджених клітин, які можна виявити під мікроскопом. Вони мають вигляд фрагментів клітин та великих краплин жиру. Бувають вони при раку, іноді туберкульозі черевної порожнини, атрофічному цирозі печінки.

Псевдохільозний вигляд асцитичної рідини може спричиняти­ся наявністю мукоїдних речовин, які при збовтуванні з ефіром не дають просвітлення і під мікроскопом не можна побачити фраг­ментів клітин.

При розривах жовчовивідних шляхів та перфорації кишок асцитична рідина може містити жовч і харчові маси.

Біохімічні дослідження рідин організму поряд з цитологічни­ми і мікробіологічними дають можливість діагностувати захворю­вання та контролювати хід лікування.

Піт — це фізіологічна рідина, секрет потових залоз.

Потові залози — видільний орган, їх секрет — піт, який містить велику кількість мінеральних солей і остаточних азотовмісних речовин білкового обміну, розчинених у воді. Зібрати піт дуже важ­ко, тому його рідко досліджують у клінічній практиці.

Кількість поту, яка виділяється протягом доби, може бути 5 л при інтенсивному потовиділенні. З потом організм втрачає воду, а це позначається на виділенні сечі і може зумовити загальний ексикоз.

До складу сухого залишку поту входять органічні сполуки, пе­реважно сечовина, сечова кислота, аміак та неорганічні солі.

Основна кількість мінеральних сполук представлена натрію хлоридом — найважливішою неорганічною сполукою плазми крові та інших позаклітинних рідин.

При інтенсивному потовиділенні людина протягом доби втра­чає багато солей. Спостерігають своєрідне знесолювання організ­му, яке шкідливо позначається на самопочутті і працездатності людини.

З потом виділяється значна кількість остаточних азотовмісних продуктів білкового обміну. Цей фактор можна використати для часткового розвантаження нирок при їх захворюванні і запобіган­ня розвитку уремії.

Через потові залози при порушенні функції нирок з розвитком уремії екскретується велика кількість азотистих речовин.

При цукровому діабеті можна спостерігати виділення глюкози потовими залозами. Піт при цьому стає липким і солодким. При діабетичній комі з явищами кетонемії потові залози виділяють ке­тонові тіла.

Стеркобіліноген є продуктом відновлення анаеробною мікро­флорою товстої кишки уробіліногену. Стеркобіліноген у прямій кишці окиснюється до стеркобіліну і виділяється з калом. Незнач­на частина стеркобіліногену всмоктується в нижніх відділах тов­стої кишки в систему гемороїдальних вен і в подальшому виводить­ся нирками з сечею. У нормі за добу з калом людини виділяється 50—300 мг стеркобіліногену.

Причини відхилення від норми. Збільшення вмісту в калі спо­стерігають при гемолітичній жовтяниці. Зниження — при ме­ханічній жовтяниці, кахексії, деяких анеміях. У хворих на парен­хіматозну жовтяницю можливе незначне зниження його рівня.

Уробіліноген (мезобіліноген). У нормі з калом виділяється 67— 473 мкмоль.

Читайте в блозі:

Зміни спинномозкової рідини в нормі і при патології

Білки гострої фази

Кров - коагулограма: норма і патологія

Ревмопроби

Онкомаркери: норма і патологія