Ліквор в нормі і при патології

Спинномозкова рідина (ліквор) — біологічна рідина специфічного хімічного складу, що заповнює порожнину шлуночків централь­ної нервової системи і субарахноїдальний простір. Це внутрішнє середовище організму, фізико-хімічні й біологічні властивості яко­го забезпечують функціонування мозку. Вона запобігає ушкоджен­ню мозку кістками черепа при раптових струсах. Здійснюючи регуляторну та захисну функції, спинномозкова рідина забезпечує сталість внутрішнього середовища центральної нервової системи і видаляє продукти метаболізму з нервових клітин.

Дослідження хімічного складу спинномозкової рідини, а також її фізико-хімічних властивостей поряд з цитологічним, бактеріологічним і серологічним методами має велике діагностичне значен­ня в неврологічній і нейрохірургічній практиці для розпізнавання і оцінки клінічного перебігу захворювань центральної нервової системи інфекційного, органічного, травматичного та іншого ха­рактеру. При визначенні концентрації речовини у спинномозковій рідині з подальшою інтерпретацією отриманих результатів слід врахувати вплив таких факторів:

•     концентрація цієї речовини в крові;

•    ступінь проникності гематоенцефалічного бар'єра;

•     швидкість утворення спинномозкової рідини;

•    участь цієї речовини в обмінних процесах нервової тканини;

•     різний склад спинномозкової рідини на певному рівні нерво­вої діяльності.

Ліквор забирають у суворо асептичних умовах шляхом здійснення поперекової (люмбальної), цистернальної (субокципітальної) і вентрикулярної (шлуночків мозку) пункцій.

Фізико-хімічні властивості

За добу утворюється 400-600 мл ліквору. Для дослідження звичайно беруть не більше ніж 5 мл. У нормі спинномозкова рідина безбарвна.

Зміна забарвлення ліквору

При патології вона може набути сіруватого, сірувато-рожевого, сірувато-жовто­го, жовтого, жовто-зеленого, червонуватого і криваво-червоного кольору. Сіруватий і червоні кольори часто зумовлюють формені елементи крові — лейкоцити й еритроцити, які потрапляють в ліквор. В нормі їх не повинно бути взагалі. Після центрифугування така рідина знебарвлюється. Жовте забарвлення із золотистим відтінком називають ксантохромією, яку найчастіше спостеріга­ють при явищах геморагії і застою в центральній нервовій системі вона залежить від наявності дериватів кров'яного пігменту гемо­глобіну — білірубіну чи білівердину. Іноді жовтуватого забарвлен­ня спинномозкова рідина набуває при жовтяницях і лікарській терапії, коли в субарахноїдальний простір уводять великі дози пе­ніциліну. У цих випадках рідину не вдається знебарвити центри­фугуванням, і забарвлення тримається стійко. Дуже незначне, ледь помітне забарвлення спинномозкової рідини можна легко вияви­ти, якщо порівняти його з дистильованою водою, налитою в про­бірку з безбарвного скла.

Прозорість

У нормі рідина прозора. При патологічних станах вона стає каламутною — від легкої опалесценції до різко виявле­ної каламуті. Причиною цього може бути збільшення вмісту клі­тинних елементів, глобуліну, фібриногену і мікроорганізмів. Легке помутніння можуть спричинити також лейкоцити. Каламутність через наявність клітинних елементів легко зникає при центрифугуванні, але зумовлена мікроорганізмами — залишається.

Осад

У нормі він відсутній. При мутності, спричиненій наявністю формених елементів, вони можуть випадати в осад: еритроци­ти утворюють червоний осад, лейкоцити — зеленувато-жовтий.

Фібринозна плівка. Вона з'являється при підвищеній кількості фібриногену. Таке спостерігають при туберкульозному менінгіті.

Густина в нормі становить від 1,006 до 1,008. Її визначають спеціальними ареометрами малого розміру. Збільшується питома густина найчастіше при патологічних станах (травмах, струсах мозку і запаленнях мозкових оболонок).

Реакція слабколужна — рН 7,4—7,5.

Біохімічне дослідження спинномозкової рідини та зміни її складу вказані в таблиці.

Показник	Одиниці СІ	Причини відхилення від норми. Діагностичне значення
Загальний білок у спинномозковій рідині: • цистеральній • вентрикулярній • люмбальній	0,1-0,22 г/л 0,12-0,2 г/л 0,22-0,33 г/л	Підвищення спостерігають при субарахноїдальному крововили­ві, менінгітах, енцефалітах, по­ліомієліті, пухлинах мозку, по­рушенні гемодинаміки. Знижується при гідроцефалії і гіперсекреції рідини
Білкові фракції: • альбуміни • глобуліни	0,168-0,24 г/л 0,024-0,048 г/л	У нормі співвідношення альбумінів до глобулінів — 4:1. Збільшується кількість гло­булінів при неврастенії, на початку прогресуючого паралічу і латентного сифілісу
Вітамін С	17-28,4 мкмоль/л
Вітамін В	2-40 мкмоль/л
Глюкоза	2,5-4,16 моль/л	Збільшується при енцефалітах, поліомієліті, анурії, правцю, хореї, епілептичних нападах, гіперглікемії (цук­ровий діабет), пухлинах моз­ку, струсах мозку. Зменшується при: гіпогліке­мії, запаленні мозкових оболонок, туберкульозному та бактеріальному менінгітах
Молочна кислота	1-2,9 ммоль/л	Збільшується при менінгітах, після епілептичних нападів, при уремії, туберкульозі
Сечовина	1-2,5 ммоль/л	Збільшується паралельно до підвищення рівня у сироватці
Креатинін	44,2-194 мкмоль/л
Креатин	35-142,6 мкмоль/л
Загальний азот	11,4-15,7 ммоль/л
Залишковий азот	7,1-12,9 ммоль/л
Азот амінокислот	1,14-1,93 ммоль/л
Азот сечовини	2,86-7,14 ммоль/л
γ-Аміномасляна кислота	3,87 1,94 мкмоль/л
Глутамін	20,5 ± 6,8 мкмоль/л
Гліцин	11,98 ± 5,3 мкмоль/л
Аміак	56,4—57 мкмоль/л
Амілаза	8—24 од
Холестерин	2,62—5,2 ммоль/л	Збільшується вміст при травмах голови, сифілісі, пухли­нах мозку, менінгітах, енце­фалітах, розсіяному склерозі

Про зміни ліквору при патології можна дізнатися в ще одній статті.