Загальні положення лікування діафізарних переломів

• На рівні діафіза довгих кісток анатомічне вправлення всіх фрагментів перелому не являється обов’язковим для відновлення нормальних функціональних характеристик пошкодженого сегменту.

Виняток становлять діафізи променевої і ліктьової кісток. Вони входять до складу складного суглобового комплексу, який включає в себе проксимальний і дистальний променево-ліктьові суглоби; переломи на цих рівнях потребують анатомічного вправлення для відновлення функції.

• Результатом репозиції і лікування повинні бути нормальні осьові взаємовідношення суміжних суглобів, так як це являється одною з основних передумов відновлення функції.
• Тип перелому і вираженість зміщення фрагментів являються надійними прогностичними факторами, які характеризують важкість пошкоджень м'яких тканин.
• Компартмент-синдром повинен прирівнюватися по важкості до пошкодження магістральної судини.
• Наявність пошкодження магістральних судин є головним фактором при виборі плану лікування.
• Рентгенограми, виконані в прямій і боковій проекціях, повинні включати суміжні суглоби.
• Аналіз механізму пошкодження дозволяє охарактеризувати кількість енергії, яка була поглинута в момент травми.
• Стан мяких тканин в зоні перелому визначає тактику лікування, а структурно-функціональний стан кісткової тканини, в значній мірі, визначає техніку фіксації.
• Наявність двох і більше діафізарних переломів на рівні на різних сегментах однієї кінцівки слід вважати показом для виконання остеосинтезу всіх цих переломів.

Абсолютними показами до операційного лікування слід вважати:

- порятунок життя потерпілого (надається перевага стабілізації фрагментів апаратами поза вогнищевої фіксації);

- порятунок життєздатності пошкодженої кінцівки.

Відносні покази:

- неможливість вправлення або утримання фрагментів перелому у вправленому положенні консервативними методами лікування.

Консервативне лікування закритих переломів:

-практично виключає розвиток гнійних ускладнень;

-потребує мінімальної кількості обладнання;

-потребує постійного динамічного контролю;

-характеризується більш високим ризиком зрощення з залишковою деформацією і вкороченням сегмента.

Операційне лікування:

- передопераційна підготовка має ключове значення;

- не варто починати операцію до тих пір, поки не буде в наявності всього необхідного обладнання і ;персоналу;

- при відкритих переломах, які потребують виконання в майбутньому шкірної пластики, апарат поза вогнищевої фіксації необхідно розміщувати так, щоб він не перешкоджав розміщенню лоскуту;

- термін виконання операції визначається станом м'яких тканин, необхідністю транспортування і активізації хворого, наявністю всього необхідного обладнання;

- головним фактором, який визначає терміни мобілізації пацієнта і пошкодженого сегмента, а також величину функціонального навантаження, являється оцінка хірургом стабільності виконаного остеосинтезу; тип перелому і техніка фіксації повинні розглядатися взаємозв'язано.

Реабілітація, яка має на меті відновлення функції мязів, повинна починатися якомога раніше, а продовжуватися до повного відновлення функції пошкодженої кінцівки;

- рухи в суглобах слід розпочинати, як тільки дозволить післяопераційний больовий синдром, при цьому тривалі пасивні рухи необхідно обов’язково поєднувати з активними;

- найкращим стимулом репаративного остеогенезу являється дозоване навантаження на зону перелома.