Слина: склад і функції. Зміни складу слини при різних патологіях

Слина — суміш секретів трьох пар великих і багатьох малих слинних залоз. Щоденно продукується 1400-1500 мл слини (вода — 99,14-99,42 %; твердий осад — 0,58 %-0,86 %). У стані спокою 70 % слини утворюється піднижньощелепними слинними залозами, 25 % — привушними, 5 % — під'язиковими та малими слинними залозами. Її рН коливається в межах 5,6-7,6, відносна густина — 1,002-1,020. 
Швидкість секреції під час сну становить 0,05 мл/хв, під час бадьорості поза вживанням їжі — 0,5 мл/хв, а під час стимуляції — 2 мл/хв і більше. За швидкістю слиновиділення людей поділяють на дві групи: у людей зі швид­ким слиновиділенням швидкість секреції слини становить у середньому — 35,7 мл/год, а з повільним — у середньому 9 мл/год. Сек­реція слини поступово зменшується зі збільшенням віку. Так, мо­лоді люди за 15-20 хв спльовують 20-30 мл слини, тоді як люди похилого віку за аналогічний проміжок часу — 2-10 мл.

Органічні і неорганічні елементи слини

У порожнині рота слина виконує травну функцію, а також захисну та трофічну для емалі зуба. Пом’якшення і початкове просочування їжі ферментами також забезпечує слина. Склад і співвідношення органічних і неорганічних речовин у слині в нормі залежить від віку, характеру їжі, швид­кості секреції й істотно змінюється при патології.
Органічні речовини, що входять до складу слини, досить різно­манітні: білки, амінокислоти, сечовина, вуглеводи, холестерин, жирні кислоти тощо.
Неорганічні компоненти слини представлені аніонами хлоридів, бромідів, фосфатів, бікарбонатів, роданідів тощо, катіона­ми Na, Са, Мg тощо, вони потрапляють у слину здебільшого з крові.
Слина містить понад 50 ферментів. Одні з них секретуються слинними залозами, інші надходять із крові і десквамованих клітинних елементів. Деякі ферменти утворюються мікроорганіз­мами та лейкоцитами ротової рідини. Найбільш важливими фер­ментами, що містяться в слині, є α-амілаза (2-3 мг/л), лізоцим, протеїнази, кисла та лужна фосфатази.

Зміни слини при різних захворюваннях

Ферментна активність слини і співвідношення між окремими ферментами змінюються не тільки при патології порожнини рота, і при багатьох інших захворюваннях. Так, вміст α-амілази (у нормі 2-3 мг/л) в змішаній слині підвищується при пародонтозі, гальванізмі, дріжджовому стоматиті, цукровому діабеті, вираз­ковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічному пан­креатиті. Активність еластази в змішаній слині підвищується у хворих на гінгівіт, пародонтит. При запальних процесах у порож­нині рота активність лужної фосфатази змішаної слини корелює з тяжкістю захворювання. При закисленні слини та некомпенсованому каріозному процесі активність лужної фосфатази знижуєть­ся. При запальних процесах (гінгівіт, пародонтит тощо) активність кислої фосфатази в слині підвищується. В осіб з високою активні­стю цього ферменту відзначена стійкість до карієсу. Діагностична цінність фосфатазної активності слини вважається загальновизна­ною, тому що збільшення активності кислої та лужної фосфатаз у слині свідчить про запальний процес. Разом з тим варто мати на увазі, що зміна фосфатазної активності слини може бути і не по­в'язана з патологією слинних залоз, пародонтом і іншими локаль­ними патологічними процесами порожнини рота. Так, наприклад, при епідемічному гепатиті також збільшується вміст лужної фос­фатази в слині.
Активність ферментів змішаної слини залежить від мікроелементів, що виділяються при корозії металевих зубних протезів. Так, при токсичному стоматиті, спричиненому металевим проте­зом, у слині знижується активність протеїназ і лужної фосфатази, підвищується активність кислої фосфатази. Мідь у концентрації 10 моль пригнічує активність амілази слини.
Значне зменшення активності лізоциму в слині спостерігають при гострому перебігу карієсу, особливо при переході процесу на пульпу та пародонт, а також при хронічному паротиті, гінгівітах, виразковому стоматиті, афтозному та герпетичному стоматитах, інтоксикаціях сполуками фтору, цинку, свинцю, тривалому вве­денні тетрацикліну, пеніциліну. При пародонтозі і, меншою мірою, при сіалопатіях, кількість лізоциму в слині збільшується. У хво­рих із щелепним остеомієлітом максимальний вміст лізоциму в слині відзначають у період закритого процесу, а після розкриття й у період видужання кількість його знижується. Зменшення лізоциму відзначають при тривалому користуванні протезами з акри­лових полімерів.
В осіб з високою та низькою стійкістю до карієсу наявні істотні відмінності як інтенсивності секреції слини, так і її складу. Відмінності в складі слини у дітей з різною стійкістю до карієсу впливають на формування зародків і розвиток зубних тканин, дозрівання зубів після прорізування, на процес мінералізації, а також на антибактеріальні властивості слини.

Немає коментарів :

Дописати коментар