Що робити після видалення жовчного міхура

В організмі людини все пов'язано, кожна система працює як годинник злаго­джено, у тому числі й травна.

Коротко про механізм травлення

Коли їжа потра­пляє в рот, починають працювати слинні залози, виробля­ється слина (з ферментами), котра обволікує їжу, щоб та проходила далі. Коли ми ков­таємо їжу, відкривається зас­лінка між стравоходом і шлу­нком, виділяється шлунковий сік. Потім їжа потрапляє в шлунок, змішується зі шлу­нковим соком, проходить об­робку ферментами, травними соками, соляною кислотою (для знезараження). А коли шлунок наповнюється, відк­ривається заслінка між шлун­ком і дванадцятипалою киш­кою, їжа потрапляє в кишку і починають працювати печі­нка та жовчний міхур. Печінкові клітини (гепатоцити) виробляють жовч, що потрапляє в жовчні канальці, які зливаються й утворюють жовчні протоки, а ті, своєю чергою, з'єднуються в основний жовчний протік. Однак жовч, вироблена печінкою, мало конце­нтрована, вона не має великої тра­вної сили. Тож коли жовч через протоки потрапляє в жовчний міхур, відбувається процес її згущення (рідина виходить з жовчі). Тоді вона стає густою й концентрова­ною, багатою на травні елементи, йдеться про жовчні кислоти (спри­яють травленню їжі) та холестерин, що потрібен для вироблення клітин і головного мозку, серця, нирок, печінки. Тож є прямий зв'язок між печінкою, жовчним міхуром і всім травним трактом.

Причини порушення виділення жовчі

Причинами збоїв у роботі печінки можуть бути хвороби (гепатит, глистові інвазії, інтоксикації) та ток­сичні речовини (спиртне, медикаменти). Тоді відбувається пошкодження печінкових клітин, почина­ється запальний процес, унаслідок якого гепатоцити можуть гинути і це призводить до перебоїв у про­цесі виробленні жовчі.
Якщо ж запальні процеси зачіпа­ють жовчні ходи, вони не можуть виводити жовч. Тоді печінка пере­повнюється жовчю, продукти якої всмоктуються у кров, і розвивається жовтяниця. А коли жовч виробляється, але не може вийти, жовчний міхур збільшується, виникає запальний процес у його стінках чи утворюються камінці (холестери­нові або білірубінові). Згодом ка­міння починає рухатись і провокує сильний біль (жовчні коліки). Тоді жовчний міхур видаляють.

До таких дій вдаються й тоді, коли камінь блокує вихід із міхура, загальну жовчну про­току чи протоку, що впадає у два­надцятипалу кишку. Дрібні камінці також можуть блокувати протоки підшлункової залози й призводи­ти до розвитку гострого панкреатиту. Інколи жовчний міхур повністю заповнений камінням і перестає функціонувати. Це може призвести до нагноєння його стінок, їх проривання, запалення очеревини.

Важливо, що видаляють лише жо­вчний міхур, тоді як протоки зали­шаються. На жаль, доволі часто після такої операції у хворих з'являються камені в протоках, причин цього може бути дуже багато. При­міром, камені можуть не виявити під час операції. Наявність каменів у жовчних протоках може призве­сти до їх закупорки, вони можуть застрягнути в ділянці виходу загаль­них проток у дванадцятипалу киш­ку. Тоді їх теж видаляють малоінвазивним способом (за допомогою ендоскопа).
Загалом процес утворення ка­менів в післяопераційний період залежить від порушення біохімічних властивостей жовчі (мова про рівень холестерину, жовчних кислот та білірубіну). Аби контро­лювати цей процес, визначають так званий холато-білірубіновий ко­ефіцієнт на основі біохімічного дослідження жовчі, що роблять при зондуванні (щоб виявити порушен­ня в бік зниження або підвищення того чи іншого градієнту).
Крім того, причиною утворення каменів у подальшому може бути застій жовчі, спричинений пору­шенням прохідності жовчовивідних шляхів (внаслідок їх звуження, про­цесу злукоутворення), інфекціями. А ще до таких наслідків може при­звести порушення функції сфінк­терів. Приміром, головний сфінк­тер — таке собі кільце, що при по­требі відкриває чи закриває протік, а коли жовчний міхур видаляють, цей механізм порушується, сфінк­тер починає працювати не синхрон­но, що може призвести до застою жовчі й утворення каменів у жовчо­вивідних шляхах.

Профілактика

Щоб цього не сталося, слід до­тримуватися дієти, регулярно про­ходити обстеження в гастроентеро­лога, в разі виявлення інфекцій пролікуватися, при потребі знижу­вати рівень холестерину, контролю­вати показники білірубіну, стежити, щоб не відбувалось застою жовчі. Для цього треба раз на півроку ро­бити аналіз крові на визначення біохімічних показників. Варто про­йти реабілітаційний курс лікування на спеціалізованому курорті (Моршин, Трускавець), де є магнієво-калієві води (мають жовчогінний ефект). Для профілактики часто призначають лікування задля зме­ншення літогенності жовчі, щоб солі не випадали в осад і не про­вокували утворення каменів. Може знадобитись і лікування, спрямо­ване на заспокоєння нервової сис­теми, щоб уникнути спазмування замочків жовчовивідних шляхів. Також слід пам'ятати про потребу дотримуватися питного режиму, себто не зменшувати звичну дозу рідини, яку ви пили до того (хіба що є протипоказ з огляду на стан серцево-судинної системи).
Важливо дотримуватись актив­ного рухового режиму — сидячий спосіб життя може знову провоку­вати утворення каменів у жовчних протоках.

Зміни після видалення жовчного міхура

Після видалення жовчного міху­ра печінка й далі виробляє в нормальній кількості жовч, але вона залишається малоконцентрованою. А крім того, порушується функція сфінктерів між печінкою та дванадцятипалою кишкою. Отож печінка може й далі виконувати свою функцію, тоді як функція жо­вчних шляхів порушена, вони працюють асинхронно.

Часто це призводить до спазмів, підвищення тиску в дванадцяти­палій кишці, жовч надходить у шлунок (де не має міститись), по­рушується функція заслінки між стравоходом і шлунком, як наслі­док жовч потрапляє в рот. Це часто супроводжується голов­ним болем, загальною слабкістю. А ще жовч може агресивно подра­знювати шлунок і дванадцятипалу кишку, призводити до розвитку ерозій, гастропатії, виразок, навіть стати причиною діареї та збоїв у ро­боті підшлункової залози.

Як харчуватися після видалення жовчного міхура

Хірурги нерідко стверджують що після видалення жовчевого міхура людина й далі може їсти будь-які страви без обмеження. Це не зовсім правда! Бодай тому, що жовч тепер має знижену травну функцію, та й загалом весь апа­рат вже не працює так, як пови­нен. Тому обов'язковою є дієта. Їсти треба часто, але невеликими порціями, не можна переповнювати шлунок, не можна запивати їжу (пити слід між прийомами їди). Слід відмовитися від вжи­вання великої кількості жирів, газованих напоїв, міцної кави та чаю, нерідко навіть від молока. Небезпечно таким пацієнтам споживати капусту, редьку, ріпу, сирі овочі, недозрілі фрукти та ягоди, мучні вироби (наприклад, вареники), холодну їжу. Шкоди завдає спиртне, особливо вина, шампанське.

Після їди не можна згинатися, лягати, під­німати важкі речі (щоб жовч не піднімалась угору). Не можна їсти й пити перед сном, не можна спа­ти на животі чи лівому боці, а слід це робити на подушці під кутом не менш як 30 градусів. І ще дуже важливо зменшити масу тіла (за наявності зайвих кілограмів).

Також майте на увазі, що поси­лювати відчуття нудоти та гіркоти в роті можуть ліки, наприклад, для зниження тиску (при гіпертонії), седативні (для заспокоєння нер­вової системи), антидепресанти. Тож, щоб уникнути таких наслід­ків, медики мають відкоригувати лікування. І не забувайте: запору­кою вашого здоров'я є регулярне обстеження. Якщо пацієнт добре почувається, не потерпає через не­приємні симптоми, то раз на рік слід проходити ультразвукове дослідження внутрішніх органів. А за наявності скарг і вторинних змін (рефлюкс-гастрит, панкреа­тит, ентероколіт) звертайтеся до лікаря не менш як два рази на рік, притім потрібне додаткове обсте­ження (в тому числі крові та сечі).

Загалом же після видалення жовчного міхура пацієнт має пе­ребувати на диспансерному спо­стереженні.