Шлунково-кишкова кровотеча – наслідок різних захворювань

Анотація: хвороби, які найчастіше спричиняють виникнення шлунково-кишкової кровотечі. Способи лікування кровотечі при даних патологіях.

Поліпи

Пухлини шлунка неепітеліального характеру зустрічаються рідко. Зате часто ускладнюються кровотечами, а особливо поліпи. Поодинокі чи множинні поліпи й аденоматоз легко вразливі, а тому часто кровоточать. Поодинокі поліпи видаляються шляхом поліпектомії під час гастрос­копії з електрокоагуляцією і подальшою біопсією. Ознаки малігнізації є показанням до радикальної операції, так само як і поліпоз.

Рак шлунка

Шлунково-кишкова кровотеча досить часто виникає при раку шлунка з розпадом пухлини та арозією судин, що вказує на запущеність процесу. Такі пухлини, як правило, неоперабельні внаслідок задавненості, отже, залежно від ситуації перев'язують судини, обшивають пухлину або
при наявності метастазів виконують паліа­тивну резекцію. Якщо пухлину можна видалити, то виконують субтотальну резекцію або гастректомію з катетеризацією правої шлунково-чепцевої артерії для введення цитостатиків.

Геморагічний гастрит

Гостра шлунково-кишкова кровотеча зустрічається при ерозивному геморагічному гастриті найчастіше (10-15%). Під час ендос­копії виявляються грубі складки, набрякла слизова оболонка з множинними підслизовими крововилива­ми й ерозіями, покритими сірим нальотом або чорними плівками, що вказують на множинні вогнища кровоточивих ерозивних поверхонь. Вони легко піддаються коагуляції через ендоскоп. Найбільш ефективним при такій патології є внутрішньоаортальне введення гемостатичних препаратів. Якщо доводиться виконувати операцію, то ос­кільки ерозії переважно розміщуються в дистальних відділах шлунка, проводять резекцію чи ваготомію.

Ковзна грижа стравохідного отвору діафрагми

Ковзні грижі стравохідного отвору діафрагми також бувають причиною кровотечі внаслідок защемлення частини шлунка в килових воротах після великого фізичного навантаження. Кінцевий діагноз встановлюється рентгенологічно в положенні Тренделенбурга. Якщо кровотеча не піддаєть­ся консервативному лікуванню - хворих оперують. Через гастротомічний отвір після опускання за­щемленої частини шлунка прошивають джерело кровотечі, а закінчують операцію езофагофундоплікацією за Ніссеном. Таким чином зупиняють кровотечу і ліквідують грижу.

Синдром Мелорі-Вейса

Синдром Маллорі-Вейса - поздовжні розриви слизової оболонки кардіального відділу шлунка, що супроводжуються вираженою кровотечею, діагностуються під час фіброгастроскопії. Оптималь­ним методом лікування є гемостатична терапія, можливе і внутрішньоаортальне введення гемоста­тичних препаратів із коагуляцією розірваної слизової оболонки і судин. Під час операції через гастростомічний отвір зашивають поздовжні розриви слизової. Якщо ж дана патологія поєднується з вираз­ковим процесом, то операцію доповнюють стовбуровою або селективною ваготомією з пілоропластикою.

Тонкокишкові кровотечі

Тонкокишкові кровотечі найчастіше зустрічаються при ракових ураженнях, саркомі і карциноїдах, що здебільшого локалізуються в початковому і термінальному відділах кишечника. Під час лапаротомії знаходять великих розмірів пухлину, яку видаляють із подальшим накла­данням анастомозу. При кровотечах із дивертикулів, у тому числі і з дивертикула Меккеля, що часто локалізуються по брижовому краю кишки, знаходять приховану кров у калі, озерця контрасту при ангіографії. Виявити дивертикули під час операції не завжди просто, особливо при зупиненій кровотечі, тому з допомогою зонда кишку роздувають повністю або застосовують парціальне роз­дування шляхом її пункції. Дивертикул Меккеля можна виявити при прискіпливому спостереженні за пасажем барієвої маси. Виконують клиноподібну резекцію кишки разом з дивертикулом. Причи­ною кровотечі можуть бути і виразки в термінальному відділі тонкої кишки при рефлюксентериті, що діагностується при іригографії за закиданням барієвої суміші в тонкий кишечник. Кровотечі можуть виникати і в результаті звиразкування в місцях латеро-латеральних міжкишкових анастомозів, за рахунок сліпих мішків. У таких випадках виконують ререзекцію анастомозу. При усіх тонкокишкових кровотечах лікування починають із консервативних заходів. Якщо ж вони мало­ефективні, тоді використовують внутрішньоаортальний шлях введення гемостатичних препаратів, що в більшості випадків є ефективним.

Геморагічна телеангіектазія

Геморагічна телеангіектазія (хвороба Рендю-Ослера-Вебера) проявляється кровотечею в результаті розриву телеангіектазій, розміщених на слизовій кишечника. Під час операції на стінці кишки знаходять множинні розсіяні круглої форми чітко відмежовані утвори синьо-фіолетового коль­ору діаметром 3-5 см, що розміщуються в підслизовому шарі. При кровотечі виконують резекцію кишки.

Товстокишкові кровотечі

Товстокишкові кровотечі спостерігаються при дивертикульозі, раку, полілозі, неспецифічно­му виразковому коліті, проктиті, сторонніх тілах, судинних ектазіях, ворсинкуватих пухлинах, геморої. Звиразкування слизової дивертикулів ободової кишки може бути причиною кровотечі, яка зупиняється консервативним шляхом. Кровотечі із пухлин є результатом розпаду тканини й арозії судини, що часті­ше буває при екзофітному раку, вони завжди масивні. Діагностуються рентгенологічно, ендоскопічно, ангіографічно. Лікування розпочинають із консервативних заходів. Через фіброколоноскоп кровоточиву поверхню зрошують розчином амінокапронової кислоти і дицинону. Основним методом лікування все ж таки є хірургічний, перед опера­цією хворим вводяться антибіотики (кефзол, цепорин, гентаміцин). Якщо ступінь поширення пухлини дозволяє, її ви­даляють. Однією з ознак поліпів і ворсинкуватих пухлин товстого кишківника є виділення свіжої крові з прямої кишки. Часті рецидиви таких кровотеч сприяють розвитку анемій, загальної слабкості, зменшенню вмісту сироваткового за­ліза, зниженню гемоглобіну. Діагноз уточнюють рентгено­логічно та ендоскопічно, при цьому видаляють поліпи на ніжці. При інтенсивних кровотечах лікування розпочина­ють із консервативних заходів, якщо при значних кровоте­чах така терапія не ефективна, то застосовують внутрішньоаортальне введення гемостатичних препаратів. При ве­ликих розмірах ворсинкуватих пухлин виконують геміколектомію. Лейоміома може звиразковуватись і розпада­тись, що веде до профузних кровотеч, які зупиняються кон­сервативно, а великі пухлини видаляються в плановому порядку. Лімфангіоми також проявляються кровотеча­ми, лікуються оперативно.

Неспецифічний виразковий коліт

При неспецифічному виразковому коліті кровотечі рідко бувають масивними. Діагностуються іригографічно, фіброколоноскопічно й ангіографічно. Ендоскопічно визна­чається відсутність гаустрації кишки, згладженість контурів, звиразкування, набряк, зубчастість, подвійний контур, псевдополіпоз, який також є ознакою даного захворювання. Кон­сервативний метод лікування полягає у внутрішньоаортальному введенні гемостатичних препаратів. Використовуються специфічні патогенетично обґрунтовані препарати (сульфасалазін, салазопіридазін, кортикостероїди, імунодепресанти, антибактеріальні препарати, метронідазол).

Хвороба Крона

Хвороба Крона (рефлюксентерит) - характеризується виразками, що проникають у м'язовий шар, а іноді і в довколишню клітковину. Вони нерідко бу­вають джерелом кровотечі. Якщо кровотеча не піддаєть­ся звичайним консервативним методам лікування, то аор­ту катетеризують і проводять гемостатичну і специфіч­ну консервативну терапію.

Ендометріоз

Ендометріоз - патологія переважно жіноча і легко піддається консервативному лікуванню. При масивних шлунково-кишкових кровотечах, а тим більше явищах непрохідності, показа­не хірургічне лікування.

Гемобілія і пошкодження печінки

Гемобілія є результатом різних патологій печінки і жов­човивідних шляхів. Це, перш за все, пошкодження печінки, запальні процеси, камені, пухлини і пошкодження жовчовивідних шляхів, абс­цеси печінки, геморагічний холангіт, хірургічні втручання на печінці і жовчовивідних шляхах. Однією з таких причин є тривале дренування жовчних проток. Шлунково-кишкові кровотечі при цих па­тологах завжди стійкі і, як правило, рецидивні. Проявляються вони гематемезисом, меленою, болями в правому підреберні жовтяницею. Найпростішою операцією в цих випад­ках є перев'язування однієї з гілок або навіть головного сто­вбура печінкової артерії залежно від місця кровотечі. Якщо і після цього вона рецидивує і веде до важкої крововтрати, хворому показано оперативне втручання з ліквідацією дже­рела кровотечі.

Закриті і відкриті пошкодження печінки також супроводжуються кровотечами через позапечінкові жовчні ходи. Такі кровотечі можуть виникнути при черезпечінковому дренуванні загальної жовчної протоки, особливо у випадках холангіту. Не слід забувати, що самі камені можуть стати причиною кровотечі зі звиразкувань жовчовивідних шляхів. Виявляють кровотечу при дуоденоскопії за виділен­ням жовчі з кров'ю з великого дуоденального сосочка. Цінна також ангіографія, що дає вичерпну інформацію про місце розташування кровоточивої судини. Цілеспрямованою консервативною тера­пією є внутрішньоаортальне введення гемостатичних препаратів із попереднім введенням пітуїтрину. При руйнів­них пошкодженнях і профузних кровотечах вирішальну роль відіграє операція.
Під час хірургічного втручання виконують резекцію печінки, розкриття гематоми, прошивання кровоточивої судини, тампонаду рани. Іноді доводиться перев'язувати гілки печінкової артерії, проводити резекцію аневризми з прошиванням чи протезуванням судин.

Захворювання підшлункової залози

Захворювання підшлункової залози також можуть бути причиною кровотечі, як і аневризми селезінкової, гастродуоденальної артерій, запалення кісти підшлункової залози з арозією судин під впливом протеолітичних ферментів і некротичних процесів її тканини. Лікування проводиться гемостатичними препаратами, при відсутності ефекту – операційне лігування кровоточивої судини.

Немає коментарів :

Дописати коментар