Профілактика ревматизму

Профілактику ревматизму можна поділити на первинну і вторинну.

Первинна профілактика

Первинна профілактика зводиться до попередження першого нападу ревматизму і включає в себе:

• комплекс індивідуальних і суспільних заходів, які повинні попереджувати первинну захворюваність (наприклад загартування, покращення життєвих умов);
• раннє і комплексне лікування ангіни та інших гострих стрептококових захворювань верхніх дихальних шляхів з метою профілактики першої атаки гострого ревматизму.

Вважається, що для ліквідації інфекції достатньо однієї внутрішньом’язової ін’єкції біциліну або перорального прийому пеніциліну протягом 10 днів.

Феноксиметилпеніцилін більш застосовують для перорального прийому в зв’язку з його ефективним всмоктуванням; при його відсутності можна застосовувати біцилін.

Як препарат резерву (алергія на пеніцилін) застосовують еритроміцин. Рекомендують дозу 250 мг 4р/д. Для дітей з масою тіла менше 25 кг рекомендують дозу з розрахунку 40 мг/кг на добу в 2-4 прийоми, загальна добова доза не повинна перевищувати 1000 мг.

Вторинна профілактика

Вторинна профілактика полягає у регулярному введенні антибіотика (зазвичай пеніциліну) хворому, який переніс ревматизм, з метою попередження обсіменіння чи інфікуванню стрептококами групи А верхніх дихальних шляхів і в подальшому виникнення повторних ревматичних нападів. Заходи вторинної профілактики знижують частоту рецидивів.

Пацієнтам з алергією до пеніциліну і сульфаніламідів рекомендують приймати по 250 мг еритроміцину 2р/д.

Найбільш ефективним є введення біциліну-5 внутрішньом’язово по 1,500,000 ОД 1 раз на 3 тижні.

Чим менший вік дитини при першому нападі ревматизму, тим більша можливість рецидиву після настання статевої зрілості частота рецидивів з віком зменшується. Найбільша кількість рецидивів припадає на перші 5 років після останнього нападу.

Тривалість профілактики можна визначити такими пунктами:  

• пацієнтам у яких під час попередньої атаки не було кардиту, профілактику слід проводити як мінімум протягом 5 років після останнього нападу і до досягнення ним 18-річного віку, а інколи і довше;
• хворим з ознаками ураження серця при першій атаці профілактику слід проводити до досягнення ними 25-річного віку і навіть довше, якщо цього потребують умови навколишнього середовища або наявність певних факторів ризику;
• для хворих з клапанною вадою серця рекомендують більш тривалу вторинну профілактику, інколи протягом всього життя.