Основні принципи гомеопатії

Гомеопатія - це форма лікарської регулюючої терапії, яка стимулює і нормалізує захисні сили організму.

Базові принципи були сформульовані Самуїлом Ганеманом в його праці «Органон лікарського мистецтва», яка пережила шість редакцій. Кожна редакція «Органона» містила як нові роздуми Ганемана, так і уточнення до колишніх тез.

Принципи

Основними принципами гомеопатії є:

• подібне лікується подібним (принцип подібності);
• потенціювання речовин з метою отримання гомеопатичних ліків;
• випробування препаратів на здорових людях;
• облік індивідуальної картини хвороби.

Сутність принципу подібності полягає в тому, що симптоми, що виникають у хворої людини, мають бути подібні до проявів хвороби, які викликані гомеопатичним ліками у здорової, що має відповідний конституційний тип.

Сам Ганеман так формулює цей принцип в «Органоні»: «Щоб лікувати вірно, безпечно, швидко і надійно, підбирай в кожному конкретному випадку тільки такі ліки, що можуть викликати стан, подібний до того страждання (homoion pathos), яке належить зцілювати».

Ганеман пояснював дію ліків за принципом подібності тим, що гомеопатичний засіб, введений в організм, викликає там так звану лікарську хворобу, яка витіснить з організму природну хворобу, за умови, що лікарська хвороба матиме достатню силу. Чим більш подібними виявляться симптоми лікарської хвороби до симптомів природної, тим сильніша буде лікарська дія.

Сила лікарської хвороби безпосередньо залежить не тільки від подібності симптомів, але і від активності препарату, яка зростає в результаті так званого потенціювання, або динамізації. У цьому полягає наступний принцип гомеопатії.

Потенціювання являє собою багаторазове розведення речовини, обраної для приготування препарату, що супроводжується енергійним і тривалим струшуванням пробірок, в яких проводиться це розведення. Відповідно, якщо препарат отримували з нерозчинної речовини шляхом розтирання її з цукром, то потенціювання полягало в тривалому розтиранні кожного розведення. Ганеман вважав, що для потенціювання одного тільки розведення, потрібно виробляти розтирання протягом не менше трьох годин.

Наступний принцип гомеопатії - випробування ліків на здорових людях. Дане положення Ганеман сформулював одним з перших, так як гомеопатія, по суті справи, і з'явилася на світ, завдяки цьому принципу, коли Ганеман зробив спробу прояснити властивості хінної кірки, перевіряючи її на собі.

Згодом з цього принципу виникло поняття про гомеопатичний конституційний тип препарату, що відіграватиме велику роль у правильному призначенні лікування.

До випробувань препаратів залучалися здорові люди обох статей, віку, складів характеру, з різними зовнішніми даними. І було помічено, що характерна симптоматика лікарської хвороби виникає далеко не у всіх, а тільки у тих, хто мав певні зовнішні та психічні характеристики, подібний анамнез життя. На підставі цього складався опис конституційних ознак людей, що мають підвищену чутливість до даного препарату.

Картину лікарської хвороби, що виникає у здорових людей, нерідко називають тонкотоксикологічною.

Існує також і груботоксикологічна характеристика речовини, що включає в себе всі прояви явного отруєння цією отруйною субстанцією. Зрозуміло, що такі дані отримують не експериментальним шляхом, а використовують опис отруєнь, наданий у літературі фахівцями з невідкладної допомоги та реанімації.

Частина інформації надходить від лікарів, що займаються вивченням і лікуванням професійних захворювань, що виникають під впливом хімічних факторів на шахтах, заводах і т. п.

Фармакологічні та токсикологічні експерименти на тваринах, а також досвід застосування ліків, що володіють побічними реакціями, дають додаткові джерела інформації про дію субстанцій на живий організм.

Принцип обліку індивідуальної картини хвороби полягає в тому, що кожна хвороба, що виникла навіть у людей однакового конституційного типу, але при цьому має різні модальності симптомів, вимагає призначення окремого лікарського засобу. Загалом, цей принцип частково повторює принцип подібності.

Таким чином, гомеопатія - це галузь медицини, що вивчає динамічну дію речовин на організм здорової людини і використовує такі речовини для лікування хворих, виходячи з принципу подібності.