Анестезіологічне забезпечення хворих на тиреотоксикоз

Ознаки тиреотоксикозу:

• тахікардія
• миготлива тахіаритмія
• підвищена збудливість шлуночків серця
• гіпердинамічний рівень гемодинаміки з підвищеним систолічним і пульсовим AT
• зростання інтенсивності обміну ре­човин з підвищенням температури тіла, споживання кисню
• схуднення
• блюван­ня
• проносом
• емоційна лабільність
• тремор
• екзо­фтальм.

Завдання передопераційної підготов­ки — припинити чи значно зменшити про­яви тиреотоксикозу, максимально знизити ризик операції і виникнення тиреотоксичного кризу. До операції хворі на тиреотоксикоз мають дотримуватися ліжково­го режиму. Їм призначають розчин Люголя (3—10 кр. 3—4 рази на добу все­редину), мерказоліл (0,005 г 2—3 рази на добу), препарати наперстянки, діуретики (обмежуючи кількість солі в дієті), анаприлін (10 мг 3 рази на добу).

У хворих з тиреотоксичним зобом і кістами щитоподібної залози операцію можна виконувати під місцевою інфіль­траційною анестезією. У пацієнтів з по­мірно вираженим тиреотоксикозом і підви­щеною збудливістю місцеву анестезію до­повнюють посиленою премедикацією. У випадках тяжкого тиреотоксикозу, рецидиву зоба, раку щито­подібної залози використовують ендотрахеальний наркоз.

Премедикацію у хворих на тиреотоксикоз перед ендотрахеальним наркозом додатково вводять 2,5 — 5 мг дроперидолу або 10 — 20 мг сибазону за 30 хв. до операції. У разі тахі­кардії понад 100 уд/хв атропіну суль­фат не вводять.

Для ввідного наркозу використовують барбітурати, переважно тіопентал-натрій: містить сірку, яка має антитиреоїдну дію.

У випадках значного зміщення трахеї інтубацію проводять за збереженої свідо­мості і спонтанного дихання хворого з по­верхневою анестезією слизових оболонок глотки, гортані і трахеї 2—4 % розчином лідокаїну гідрохлориду. Інтубаційну труб­ку змащують анестезиновою маззю або гелем з місцевим анестетиком. Це змен­шує травматизацію трахеї під час інтубації і подразнювальний вплив інтубаційної трубки, що дає змогу проводити опе­рацію під більш поверхневим наркозом.

Для підтримання наркозу застосову­ють діазоту оксид. Проте, враховуючи не­можливість підтримання необхідної гли­бини анестезії одним діазотом оксидом че­рез високий рівень процесів обміну і не­безпеки гіпоксії, анестезію необхідно до­повнювати препаратами для НЛА.

У хворих із пониженою функцією щи­топодібної залози дозу препаратів для премеднкації зменшують удвоє (врахову­ючи знижений рівень процесів обміну), наркоз проводять мінімальними концентраціями загальних анестетиків на повер­ховому рівні.

Після операції на щитоподібній зало­зі у випадках тиреотоксикозу чи інших ускладнень хворого переводять до пала­ти інтенсивної терапії.

Найбільш небезпечне ускладнення післяопераційного періоду — тиреотоксичний криз. Його прояви: неспокій, скарги на ядуху, страх смерті; біль у ділянці сер­ця, живота, різкий головний біль; блюван­ня; підвищення систолічного тиску, тахі­кардія, миготіння передсердь; гіпертермія з характерною гіперемією лиця і шиї, гіпергідроз, виражена дегідратація. Пізніше розвивається тяжка недостатність крово­обігу і термінальний стан.

Лікування хворих у разі такого ускладнення: ударна доза мерказолілу — 60 мг через кожні 6 год усередину, 60— 120 мг преднізолону внутрішньовенно; строфантин, корглікон, 1—2 мг анаприліну внутрішньовенно повільно під контролем ЕКГ; оксигенотерапія, нейровегетативна блокада дроперидолом, дипразином; у разі гіпертермії — охолодження, регідратація.