Білки гострої фази запалення

До білків гострої фази належать гаптоглобін, кріоглобуліни, α₂- макроглобулін, С-реактивний білок, церулоплазмін, концентрація яких підвищується в крові під час активації запального процесу, ушкодження тканин, деяких автоімунних та інфекційних захво­рюваннях, оперативних втручаннях тощо.

Гаптоглобін

Гаптоглобіни — група білків гострої фази запалення, які зв'язують вільний гемоглобін з утворенням комплексу, що метаболізується в ретикуло-ендотеліальній системі, це необхідно для запобігання втратам заліза й ушкодженням нирок. Гаптоглобіни становлять 25% від усіх α₁-глобулінів крові. Крім захисту організму від втра­ти заліза, гаптоглобін бере участь у процесах детоксикації, транс­порті вітаміну В₁₂, захищає від протеолізу (інгібітор катепсину В), справляє гальмівну дію на систему пропердину.

Методом електрофорезу розрізняють 3 типи: Нр-1—1 (хімічно однорідний, молекулярна маса 80 000 Да), Нр-2—1 (молекулярна маса 120 000 Да), Нр-2—2 (молекулярна маса 160 000 Да). Два останні білки є полі­мерами гаптоглобіну типу Нр-1—1.

Норма Нр-1—1 у сироватці крові — 0,8-2,1 г/л, Нр-2—1 — 0,1-2,1 г/л, Нр-2—2 — 0,7-3,4 г/л.

Підвищення концентрації спостерігають у гострий період інфек­ційних, алергійних захворювань, деструкції сполучної тканини, гемолітичній анемії, інфекційному мононуклеозі, системному чер­воному вовчаку (СЧВ), ревматоїдному артриті, інфаркті міокарда, злоякісних пухлинах, пієлонефриті, у післяопераційний період.

Зниження — внаслідок автоімунних гемолітичних і метабластичних анемій, гемолізу, мікроангіопатіях, при тяжких уражен­нях паренхіми печінки, дії глюкокортикоїдів, після вживання ес­трогенів та пероральних контрацептивів.

Оскільки гаптоглобін є білком гострої фази, при одночасному розвитку гемолітичного процесу і запалення часто спостерігають­ся його низькі показники гаптоглобіну.

Церулоплазмін

Церулоплазмін (мідьвмісна оксидаза) — нормаль­ний компонент фракції α-глобулінів білків сироватки.

Церулоплазмін (молекулярна маса 150 000 Да) відноситься до α₂-глобулінів (білки гострої фази, глікопротеїни), містить 90 % міді плазми, до його складу входить до 3 % всього вмісту міді в організмі, але він не бере участі в обміні цього мікроелемента. "Чистий" білок має інтенсивне голубе забарвлення, яке надає зеленуватий відтінок сироватці крові.

Цей білок гострої фази може обмежувати окиснення Fе²⁺ до Fе³⁺ і цим самим послаблювати процеси вільнорадикального окиснення, для яких необхідні іони негемового заліза. Церулоплазмін виступає оксидазою аскорбінової кислоти, адреналіну, діоксифенілаланіну, поліфе­нолів, активно бере участь у руйнуванні токсинів (бактеріальних) і біогенних. Тому його можна розглядати як один з факторів ней­роендокринної регуляції й захисту організму при стресових ситуа­ціях, запаленнях, алергійних процесах тощо.

Активність церулоплазміну інгібують ціаніди, азиди, хлориди, броміди, тіоціанати у великих концентраціях, сечовина, сечова кислота і білірубін; підвищують — естрогени, андрогени, пероральні контрацептиви та міді сульфат.

Норма в сироватці крові — 1,52-1,98 мкмоль/л, або 150-600 мг/л.

Підвищення концентрації спостерігають у гострий період інфекційних захворювань, які перебігають із гарячкою і розпадом клітинних елементів, при неспецифічній анемії, туберкульозі легень, ревматизмі, неспецифічному поліартриті, а також активуванні хронічних запальних процесів, меланомі, шизофренії, зло­якісних новоутвореннях, метастазах раку, лейкозах, лімфограну­лематозі, цирозі печінки, системному червоному вовчаку, гепатиті, механічній жовтяниці, некрозі тканин. Суттєве підвищення спостерігають у хворих з си­філісом нервової системи, а також при інфаркті міокарда.

Зниження фіксують при захворюваннях печінки. При цьому сповільнюється синтез церулоплазміну і зменшується його вміст у крові та збільшується вміст іонізованої міді в тканинах. Такі порушення виникають при гепатоцеребральній дистрофії (хвороба Вільсона-Коновалова), нефротичному синдромі.

С-реактивний білок

С-реактивний білок (СРБ) — здатний вступати в реакцію преципітації з С-полісахаридом пневмококів. У здорових людей реак­ція на вміст СРБ негативна. Позитивна реакція на СРБ спостері­гається при ревматизмі, септичному ендокардиті, інфаркті міокар­да, колагенозах, туберкульозі, ракових пухлинах, перитоніті, Різних запальних процесах, множинній мієломі, лейшманіозі. При ревматизмі СРБ виявляється в 60-80 % хворих, а в неактивний період не визначається.

Цей білок сприяє фагоцитозу, збільшує рухливість лейкоцитів, активує імунні реакції та зв'язування комплементу.

Норма у плазмі крові — 0,8-8 мг/л (за умови використання радіоімунного методу; іншими методами в нормі не виявляють).

α₁-Антитрипсин

α₁-антитрипсин (α₁-протеїназний інгібітор із молекулярною масою 55 000 Да)— глікопротеїн. Він утворює комплекси з протеїназами, гальмуючи протеолітичну активність таких ферментів, як трипсин, хімотрипсин, плазмін, тромбін та протеаз, які вивільня­ються при руйнуванні лейкоцитів або чужорідних клітин у вогни­щах запалення.

Норма в крові — 2-3 г/л.

Підвищення спостерігають при запальних процесах, некрозі підшлункової залози.

α₂-макроглобулін

α₂-макроглобулін — білок α₂-глобулінової фракції, універсаль­ний сироватковий інгібітор протеаз. Біологічна роль α₂-макроглобуліну полягає в регуляції систем тканинного протеолізу, які мають значення в процесах згортання крові, фібринолізу, процесах імунітету, функціонуванні системи комплементу, реакції запалення, регуляції судинного тонусу (кінінова та ренін-ангіотензинова системи).

Макроглобулінемія Вальденстрема супроводжується появою патологічних парапротеїнів типу макроглобулінів з молекулярною масою 1 000 000 Да. На електрофореграмі це позначається збіль­шенням кількості глобулінів у β- або γ-фракції, а інколи появою білкової фракції в проміжку між ними (6-ї фракції).

Норма в плазмі крові: чоловіки — 1,5-3,5 г/л; жінки — 1,75-4,5 г/л.

Його вміст підвищується в І триместрі вагітності (майже вдвічі) і залишається незмінним до пологів, а після них упродовж 1 міс знижується до вихідних величин.

Підвищення концентрації α₂-макроглобуліну спостерігають при хронічних і рецидивних процесах: ураженнях паренхіми печінки, автоімунних захворюваннях, нефротичному синдромі; внаслідок вживання естрогенів та їх похідних.

Зниження його концентрації відзначають при панкреатиті, нефриті, гастроентериті із втратою білка, опіках, механічних травмах. Суттєве зниження має місце при злоякісних пухлинах.

Сумарний вміст антипротеаз у сироватці крові здорових людей становить 2-2,5 г/л і підвищується при запальних процесах, у вагітних, при інших станах.

Лактоферин

Лактоферин (ЛФ) — залізовмісний глікопротеїн, є одним з факторів неспецифічного захисту організму, маркером гострофазних реакцій і активності запального процесу. Рівень ЛФ у крові здорових людей становить 200 нг/мл. За рівнем ЛФ можна робити висновок про перебіг запального процесу.

Кріоглобуліни

Кріоглобуліни відносяться до фракцій γ-глобулінів. Кількість кріоглобулінів підвищується при різних захворюваннях, особли­во — при хронічних захворюваннях нирок, цирозі печінки, туберкульозі, інфаркті міокарда, малярії, злоякісних новоутвореннях, мієломній хворобі, лейкозах, хворобі Вальденстрема.

Клінічні та лабораторні прояви кріоглобулінемії залежать від температурного порога і фізичної форми білкових преципітат-кристалів, гелю, білого аморфного осаду. У різних хворих температура, за якої цей процес починається, різна. Встановлено, якщо преципі­тація настає за температури, нижче ніж 15 °С, то кріоглобулінемія перебігає безсимптомно. Якщо цей поріг вищий, то можуть розви­ватися тяжкі циркуляторні розлади (синдром Рейно-Леріша, кро­пивниця, акроціаноз, облітеруючий ендартеріїт, гангрена кінцівок, тромбози). Кріоглобулінемія проявляється у хворих з макроглобулінемією Вальденстрема, при мієломній хворобі, при хронічних за­хворюваннях нирок (уремія), цирозі печінки, злоякісних пухлинах, лейкозі, малярії, туберкульозі, інфаркті міокарда тощо.

Парапротеїни

Парапротеїни — білки гострої фази запалення, які утворюються в організмі при дея­ких патологічних станах. Це вид імуноглобулінів, які продукують­ся патологічними імунокомпетентними клітинами (патологічні імуноглобуліни — PIg). Такі імуноглобуліни секретуються пухлин­ними клітинами системи β-лімфоцитів. Парапротеїни складають­ся з структурних одиниць (двох Н- і двох L-поліпептидних лан­цюгів), які містяться в нормальних імуноглобулінах.

При парапротеїнемії кількість нормальних імуноглобулінів різко знижується або вони зовсім не визначаються. Значне підви­щення рівня β-фракцій при низькому вмісті γ-глобулінів на тлі гіперпротеїнемії дозволяє зробити висновок про появу парапротеїнів.

Клінічна класифікація парапротеїнемії включає 2 види:

1. злоякісний (мієломна хвороба та її прояв — плазмоцитома, хвороба Вальденстрема, хвороба важких ланцюгів й інші захворювання лімфоплазмоцитарної системи — злоякісні лімфоми, лейкози);

2. доброякісний (колагенози; хронічні гепатити; цирози й інші хронічні запальні захворювання). Доброякісна парапротеїнемія може спостерігатися і у здорових людей після 60 років.

Кількість парапротеїнів значно підвищується при мієломній хворобі, хронічному лімфолейкозі, хворобі Вальденстрема, ендотеліомах, остеогенній саркомі.