Шлунково-кишкова кровотеча: консервативне лікування

Анотація: орієнтовне визначення об'єму переливання крові при шлунково-кишковій кровотечі. Медикаментозна терапія.

Визначення об’єму переливання крові

Вибір об'єму поповнення крововтрати ведеться з розрахунку кількості крові, що витекла з судин­ного русла, та депонованої крові без адекватного кількісного її поповнення, оскільки з невеликою крововтратою (до 10-20% ОЦК) організм справляється за рахунок гемодилюції. Але втрачений об'єм слід поповнювати шляхом введення колоїдних і кристалоїдних розчинів. Більш масивна шлунково-кишкова кровотеча (до 30-40% ОЦК) забезпечується достатньо високий темп поповнення ОЦК у магістральні вени, і особливо в аорту. При цьому об'єм інфузійно-трансфузійної терапії, що проводиться, пови­нен перевищувати певний об'єм крововтрати на 60-80%. Таким чином поповнюється і той об'єм, що виключений із циркуляції за рахунок депонування. Перш за все призначаються препарати, що мають виражений волемічний ефект: поліглюкін, препарати білкового походження, а також нативна або суха плазма. Співвідношення колоїдних і кристалоїдних розчинів при цьому складає 1:1, а у випадку масивної крововтрати - 1:2, об'єм перелитої крові не повинен перевищувати 60% крововтрати. Якщо поповнювати крововтрату доводиться на фоні кровотечі, то незамінним щодо ефективності є внутрішньоаортальне нагнітання крові на фоні введених гемостатичних препаратів. Це сприяє швидкій стабілізації гемодинаміки і відновленню киснево-транспортної функції крові.

Медикаментозна терапія при шлунково-кишковій кровотечі

Основні зусилля спрямовуються на посилення фізіологічної гемодилюції з застосуванням осмодіуретиків. У ослаблених і хворих похилого віку поєднують довенну і внутрішньоаортальну інфузійно-трансфузійну терапію з метою зменшення навантаження на праві відділи серця і мале коло крово­обігу. Таким хворим, крім того, слід призначати великі дози глюкокортикоїдів (до 1-го грама гідрокортизону), що замінюють функцію виснажених наднирників, поліпшують скорочувальну функцію міокарда і нормалізують судинний тонус. Адекватний венозний притік, що згідно з даними ЦВТ дозволяє застосовувати серцеві глікозиди, стабілізація центрального кровообігу сприяють нормалі­зації мікроциркуляторних порушень.
Включення в лікувальну схему розчинів низькомолекулярних декстранів (реополіглюкіну, желатинолю, гепарину і ацетилсаліцилової кислоти) сприяє поліпшенню реологічних властивостей крові, впливає на агрегаційну активність формених елементів і систему гемокоагуляції, особливо у випадках появи клінічних і лабораторних ознак ДВЗ-синдрому. Доза гепарину може бути збільшеною до 10000 од. довенно на 500 мл 5% розчину глюкози. Крім того, при великих крововтратах після операції хво­рим проводиться лікування гострої дихальної недостатності у вигляді ШВЛ, що в свою чергу запоб­ігає розвитку "шокової легені".

Таким хворим слід застосовувати і гіпербаричну оксигенацію, яка сприяє розчиненню в плазмі крові великої кількості кисню і забезпечує кисневе споживання тканин. Проводять і дезінтоксикаційну терапію для попередження функціональної декомпенсації печінки і ни­рок (глюкоза з інсуліном, діуретичні препарати). При масивній шлунково-кишковій кровотечі з резорбцією продуктів розщеплення крові в кишечнику може виникнути потреба в застосуванні сорбційних методів деток­сикації (ентеросорбенти, гемодіаліз). Перенесена шлунково-кишкова кровотеча вимагає відновлення пластичних і енергетичних резервів організму, що здійснюється з допомогою парентерального живлення, вітамінотерапії й анаболічних гормонів. Якщо врахувати, що при масивних крововтратах виражений імунодефіцит загрожує після операції розвит­ком інфекційних ускладнень, то виникає необхідність у застосуванні імунокорегуючих і антибактері­альних препаратів із внутрішньоаортальним їх введенням.